Адміністрація «Pegasus» відмовилася надавати готель та компенсацію та по-хамськи поводиться з пасажирами.
Одна з пасажирів, журналіст Віра Маковій описала ситуацію:
Чи полетимо ми?
Літак турецької авіакомпанії «Pegasus» вже четвертий день не вилітає із стамбульського аеропорту S. Gokcen до Харкова. Пасажири, громадяни України, Туреччини, Казахстану та ін. чекають в аеропорту з 19 листопада. Працівники «Pegasus» годують нас сніданками: за годину буде відомо, ввечері, вранці, а потім кажуть завтра полетите о такій то годині, але те завтра так і не приходить. Адміністрація «Pegasus» три дні, з 19 по 21 листопада, відмовлялася надавати готель пасажирам, які не летіли транзитом, а саме: авіакомпанією «Pegasus» до Стамбулу.
У офісі «Pegasus» 19 листопада працювало три людини, вони погано розуміли, коли до них зверталися англійською і нічого не відповідали на запитання пасажирів. Люди один від одного дізналися, що із-за поганої погоди рейс скасували. Наступного дня, 20 листопада, працівники змінилися і вже краще говорили англійською, але грубіянили і розмовляли з пасажирами, наче це наші проблеми, бо погана погода. Вони сказали, щоб ми телефонували 21 листопада зранку. З їхніх слів стало відомо, що о 16.00 год. буде рейс, але його так і не було. Потім повинен був з’явитися регулярний щоденний рейс о 23.40 год., але і його не було. І вони, безтурботно, без будь-яких пояснень сказали, що 22 листопада о 16.00 год. ви полетите.
На той час зібралося багато людей, складалося враження, що раніше вони не давали нам змогу вилетіти, аби зібрати повний літак. Що ви думаєте, о 16.00 год. вони заявили, ніби літак буде о 18.30 год. До цього часу люди пройшли паспортний контроль, і тут вже на виході до нашого літака, якого ми чекали, як чуда, нам сказали: «Рейс скасовано», – і при цьому нахабно сміялися в обличчя. Людей охопила злість, ніхто навіть повірити не міг і це.
Менеджер «Pegasus» до нас навіть не вийшов, тоді всі пасажири разом підійнялися до поліції. Ті, звісно, лиш здіймали руки і стискали плечима, і ми пішли далі до паспортного контролю. Там жінки-українки зчинили галас, а чоловіки стояли збоку. Нас ледь не забрали до в’язниці, поліція і руки крутила, і як тільки вони не кричали. Хтось намагався телефонувати до українського посольства у Туреччині, але було вже пізно, і ніхто не брав слухавку тай навряд чи б це подіяло, бо весь день перед тим люди телефонували, але слухавку так ніхто і не взяв. Наші паспорти забрали, щоб знову поставити штамп і ми могли потрапити до країни. Хтось із натовпу вигукував: «Не віддавайте паспорти – будемо вимагати рейс». Телефони розривалися від дзвінків – з Харкова йшла інформація, що інші рейси там приземляються.
Ми вимагали, щоб до нас прийшов представник компанії й нарешті це трапилося – вийшов чоловік, який навіть не хотів називати своє ім’я. Він, посміхаючись, говорив турецькою, не відповідав на запитання англійською і сказав, що нічого не може зробити, бо погана погода. Коли ми попросили у нього офіційну інформацію з приводу поганої погоди, він відповів, що не може такої надати. Менеджер намагався втекти, а жінки його затримати, та все марно.
Потім нам віддали паспорти і ми «отарою овець» пішли до «Pegasus» – зчинили там галас. Вони давали нам інформацію про політ, і знову – кожен різну: дехто казав, що ми полетимо завтра вранці, дехто – що ввечері. Багато хто після цього залишив місце бою, і поїхав у інший аеропорт купувати квитки. «Pegasus» не повертає гроші, якщо не летиш їхнім рейсом, а нові квитки коштують від 300 Євро. Не пройшов і рік, як нас таки відвезли до готелю. Тож, що буде завтра – невідомо! Чи полетимо ми?
22 листопада 2010
Віра Маковій, журналіст